«Сім’я – не людський винахід, а задум Бога»: поради від подружжя о. Ростислава Пендюка та Тетяни Новолодської для створення міцної сім’ї

Читай також

  • Запрошуємо вас приєднатися до нашого унікального онлайн-курсу «Як зрости до справжньої любові?»
  • Спільнота «Подружні зустрічі» запрошує на «Вечори для закоханих»
  • Віра, що тримає на плаву
        • «Сім’я – не людський винахід, а задум Бога»: поради від подружжя о. Ростислава Пендюка та Тетяни Новолодської для створення міцної сім’ї

          Статистика розлучень лякає – і все одно не меншає молодих пар, які щиро вірять, що саме їм це не загрожує. Але майже в кожній сім’ї рано чи пізно настає криза стосунків, коли здається, що все тріщить по швах. О. Ростислав Пендюк, голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ, і його дружина Тетяна Новолодська уже не один рік живуть у шлюбі, виховують кількох дітей – і радо діляться з молоддю власним досвідом сімейного життя. На семінарі «Він. Вона. Любов. Проблеми?», який організувала ЛМГО «Українська Молодь – Христові», вони розповіли про труднощі і «камені спотикання», які можуть чатувати на кожну молоду подружню пару.

          «Є таке арабське прислів’я про те, що подружжя — це фортеця в облозі: ті, що назовні, хочуть потрапити всередину, а ті, що всередині, хочуть назовні, — сміється о. Ростислав. — Як показує мій досвід, майже всі ті, котрі зовні «фортеці», але вже підходять близько до неї, впевнені: всередині цвітуть сади, літають метелики, співають пташки і ніколи не буває навіть хмарної погоди. І це нормальне сприйняття закоханих людей! Молоді люди впевнені, що все, що потрібно для щастя — це побратися з цією особою. Якщо ти зустрів «правильну» людину, далі треба просто насолоджуватися життям: наступні 60–70 років буде дуже багато щастя, суцільне задоволення, а потім ви несподівано помрете в один день. Справа в тому, що насправді так не буває ні в кого».

          Ми готуємося до будь-якого завдання в нашому житті. Але є дві речі, до яких ми практично не готуємось: це подружжя («там все само собою складеться») і батьківство («якось виховаємо своїх дітей»). Дві найважливіші і найскладніші місії нашого життя — і ми до них часто взагалі не готові!

          Чому ж сім’ї руйнуються? О. Ростислав і п. Тетяна називають кілька основних речей, через які найчастіше можуть виникнути проблеми.

          Відхід від Бога і світу високих цінностей. «Сучасна сім’я живе цінностями, які є важливими, — каже о. Ростислав, — але заради яких жити не варто! Не можна жити заради того, щоби купити нову машину або збудувати собі будинок. Це важливо — мати гарне авто, мати гарний дім, зробити кар’єру. Але не варто жити лише заради цього».

          Егоїзм, який заважає нам любити. Неодноразово чуємо і читаємо про те, яка різниця існує між закоханістю і любов’ю. «Мені подобається, як окреслює любов Блаженніший Любомир: любов — це коли ти бажаєш добра особі, яку любиш, і це добро втілюєш, — каже о. Ростислав. — Ми не можемо говорити про любов лише як про емоцію. Адже що стається з емоціями? Вони з’являються і зникають — незалежно від нас».

          Стан закоханості — прекрасний, але це емоції, а емоції минають. На цій емоції має вирости справжня любов — як бажання добра іншій особі

          Щоправда, існує інший бік медалі. Дбаючи про добро іншого, іноді ми ризикуємо повністю забути про власні потреби. «Треба розуміти, що інколи добро іншої людини може в чомусь суперечити твоїм бажанням. Деякі найбільш радикальні християни схильні вважати, що любов дорівнює жертовності. Без сумніву, жертовність є складовою любові — але ж не єдиною! Всі ми повинні отримувати радість. В любові є дуже багато радості, дуже багато позитивних і світлих емоцій».

          «Якщо я пожертвую своєю годиною, через годину всі вдома від мене втечуть, бо мої емоції зашкалюватимуть, і я можу всім дошкуляти, — каже п. Тетяна Новолодська. — І йдеться про нормальні потреби: іноді хтось просто втомлений і не зміг нормально відпочити, бо треба було щось зробити. Треба розуміти потреби один одного».

          l1040104

          Різниця між чоловіком і дружиною. Це, мабуть, одна з найпоширеніших причин, через яку виникають непорозуміння в сім’ї. Як би ми не любили свою другу половинку, у кожного з нас за спиною — своя сім’я, з якої ми вийшли, свій життєвий досвід, кожен має власні уподобання, свої особливості характеру. «Ми завжди стикатимемося з тим, що ця інша людина є просто іншою. Ми маємо різні погляди на речі, нам подобається різна музика… Оскільки ми є різними і по-різному сприймаємо різні обставини — з цього, природно, можуть виникати непорозуміння, а інколи навіть сварки! Тут будуть доречними слова апостола Павла: «Гнівайтеся — але не грішіть. Нехай сонце не заходить над вашим гнівом». Можуть виникати непорозуміння, і це нормально! Ненормально, коли люди постійно носять у своєму серці образи, злобу, бажання помсти. В подружжі, де є любов, цього бути не повинно».

          Наша статевість. «Секс зробили метою. Дуже часто саме він є однією з ключових причин, чому люди одружуються. Багато людей несвідомо розцінюють факт одруження як можливість постійно мати вдосталь сексу. Але перед одруженням ми маємо перевіряти не те, чи ми в ліжку підходимо. Ми маємо перевіряти, чи ми пасуємо одне одному як особистості, чи ми спроможні одне одного любити. Я не хочу сказати, що статеві стосунки не мають значення. Більше того: наша статевість є задумом Бога. Деякі побожні християни вважають, що Бог усе створив добре — і тільки в одному місці дав маху. Але ні в кому з нас нема нічого такого, що б нам дав Бог і що було би поганим чи нечистим. Тільки все мусить виконувати певну місію. Наша статевість — це великий дар від Бога, який вінчає стосунки. Ми наближаємося одне до одного, поступово вчимося бути ближчими і так доходимо до вершини. Треба навчитися поважати один одного в цьому аспекті, а не просто перевіряти, чи інша особа задовольняє мої потреби».

          Наша статевість — це великий дар від Бога, який вінчає стосунки. Ми наближаємося одне до одного, поступово вчимося бути ближчими і так доходимо до вершини. Треба навчитися поважати один одного в цьому аспекті, а не просто перевіряти, чи інша особа задовольняє мої потреби

          Невміння цінувати зусилля один одного. «Можу припустити, — говорить о. Ростислав, — що більшість людей все життя має на думці дві речі: бажання досягнути чогось великого, щоби всі газети і всі інтернет-ресурси про це написали — і страх допуститися якоїсь великої помилки. Але справа в тому, що більшість з нас проживе своє життя, не досягнувши ні одного, ні другого. Наше життя складається зі щоденності, і ми маємо навчитися цю щоденність цінувати. Ми кажемо: моє життя нецікаве, в ньому немає нічого особливого… Але це залежить від тебе, друже. Якщо ти так ставишся до своєї роботи, до своїх стосунків з близькими, якщо це все для тебе є сірою буденністю — ти сам створюєш для себе таке бачення! Буденність може бути й іншою. Те, що ми робимо щодня, має бути важливим для нас. Як має бути важливим і те, що робить наш чоловік чи дружина. Кожен з нас у цю щоденність щось вкладає, і якщо це нікому не потрібне, ми почуваємося розчарованими, незадоволеними і нещасливими».

          Стосунки з батьками і з дітьми. «Коли ви вступите в подружній союз, найважливішою особою у вашому житті від цієї хвилини стає ваша дружина або ваш чоловік. Назавжди. До смерті. Без винятку, — каже о. Ростислав. — Що це на практиці означає? Коли, не дай, Боже, виникає конфліктна ситуація — є я, є мої батьки зі своєю позицією, є моя дружина зі своєю позицією. І якщо позиція дружини не є злочинною, я завжди маю підтримати її. Я не повинен бігати до своїх батьків і жалітися їм. Діти також не повинні стати найважливішими. Те, чого діти найбільше потребують — це здорова атмосфера в сім’ї: щоби тато любив маму, а мама любила тата. Якщо це є — знайте, що ви виховуєте дітей правильно. Якщо ж тато любить дітей, мама любить дітей, а одне одного вони не люблять — вважайте, що ви виховуєте маніпуляторів».

          Діти найбільше потребують здорової атмосфери: щоби тато любив маму, а мама любила тата. Якщо це є — вважайте, що ви своїх дітей виховуєте правильно

          «Батьківство має бути відповідальним. Питання не в кількості. Коли ми запрошуємо дитину прийти на світ, прийти в нашу сім’ю, ми маємо чітко усвідомлювати, що це означає: за цю дитину ми беремо на себе відповідальність — матеріальну, емоційну, духовну. З іншого боку, коли я сьогодні спілкуюся з молодими батьками, яким 25–30 років, запитую їх: «Скільки у вас дітей?» — «Одна». — «А більше не хотіли б?» — «Ні, більше не треба, ми потім університет не потягнемо…» В університет вступають у 17–18 років. Ви вже сьогодні говорите мені про те, що буде через 20 років? Ясна річ, ви не можете бути в цьому впевнені. Навіть якщо у вас мільярд на рахунку — ви все одно ні в чому не можете бути впевненими».

          Невміння спілкуватися. «Спілкуватися не означає просто розмовляти, — каже о. Ростислав. — Спілкуватися — це вміти висловлювати зауваження і вміти чути один одного. Дуже часто, коли виникають якісь труднощі і непорозуміння, люди тримають це все в собі, носять, збирають — і потім, одного прекрасного дня… Що відбувається, коли ми говоримо на негативних емоціях, коли ми кричимо? Ми кажемо дурниці. Ми кажемо такі речі, яких насправді ніколи на думці не мали! Не носіть, не збирайте негативу в собі, діліться один з одним, говоріть щиро, чесно, кажучи від себе: «я почуваюся», «мені здається», «мені було би цікаво, якби»… Вміння спілкуватися — це одна з найважливіших умов, щоби наш шлюб був добрим».

          Сім’я створюється для того, щоб допомогти повернути людину до Неба. Вийти заміж заради того, щоб вийти заміж — в цьому немає сенсу. Якщо ця сім’я тебе опускатиме, а не підноситиме до Бога — тоді навіщо?

          І наостанок — порада як для тих, хто планує незабаром створити сім’ю, так і для тих, хто досі не зустрів свою «половинку». «Мета, заради якої Бог нас покликав у цей світ — бути щасливими. І створення сім’ї — дуже хороший спосіб стати щасливим, — каже о. Ростислав. — Сім’я створюється для того, щоб допомогти повернути людину до Неба. Вийти заміж заради того, щоб вийти заміж — в цьому я не бачу сенсу. Якщо ця сім’я тебе опускатиме, а не підноситиме до Бога — тоді навіщо? Не існує покликання до самотності. Але свою не-самотність можна реалізовувати по-різному. Матір Тереза не виходила заміж, але в неї була величезна сім’я, вона не була самотньою, вона реалізовувала себе з іншими людьми. Іван Павло II також не мав дітей, але став духовним батьком для мільйонів. Створення сім’ї — це дуже важливий крок і до нього треба підходити відповідально».

          Занотувала Катя Судин

          Фото: Павло Бучко, facebook

           

          Читай також

        • Запрошуємо вас приєднатися до нашого унікального онлайн-курсу «Як зрости до справжньої любові?»
        • Спільнота «Подружні зустрічі» запрошує на «Вечори для закоханих»
        • Віра, що тримає на плаву
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора